Колонка Олени Максименко
“Талановиті діти України” – міжнародний фестиваль у режимі онлайн… Хіба може щось прикре спасти на думку, коли чуєш про такий мистецький конкурс? Та потім дізнаєшся, що поряд з іншими учасниками фестивалю майстер-клас із вокалу мали дати сестри Опанасюк, відомі як дует “Анна-Марія”. У 2019 році у них був шанс представити нашу країну на пісенному конкурсі Євробачення. Їхній виступ високо оцінили, дует потрапив у фінал національного відбору. Проте співачки родом із Криму. І сталося так, що Анна та Марія не змогли відповісти на просте запитання: чий він, цей півострів?
“На це питання ми також не будемо відповідати, тому що ми не балотуємося в президенти України, ми не є членами секретаріату президента, щоб вам відповідати на такі складні політичні питання”, – таку цитату наводить “Радіо Свобода”.
Отже, чи є вторгнення озброєних військових і техніки іншої держави на територію України агресією, – це настільки складне політичне питання, що відповідь на нього потребує причетності до державного апарату? В якомусь сенсі сестер навіть шкода. Стало таке виляння наслідком відсутності критичного мислення або ж елементарного остраху за рідних (адже батьки співачок живуть у Криму), – невідомо. Однак чим можна виправдати відсутність громадянської позиції під час війни, якщо ти – публічна особа, яка представляє свою країну на міжнародному рівні?
Отже, з Євробаченням у дівчат не склалося. Зате чільник підконтрольної РФ Громадської палати Криму Григорій Іоффе заявив: Анна й Марія довели, що є гідними кримчанками, тож на півострові вони завжди бажані гості – про це інформує “Газета.Ru”.
І от імена дівчат з’явилися знову – цього разу на афіші дитячого фестивалю. “Ну то що, вони вже вирішили для себе, чий Крим?” – чимало таких і подібних незручних запитань було поставлено на фейсбук-сторінці фестивалю, однак його організатори невтомно все це витирали. А тим, хто із гнівними коментарями перепощував афішу, у приват надходили повідомлення на кшталт такого: “Дуже просимо не створювати нервову атмосферу навколо фестивалю, в якому беруть участь діти. Краще не змішувати політику та конкурс юних талантів. Прохаємо свої думки тримати при собі й поважати працю кожного! Треба зрозуміти інших, а не осуджувати. Вітаємо зі світлим святом Великодня, зичимо миру та спокою. Сподіваємося на розуміння й видалення посту”. Ну тобто стуліть рота, задовбали вже своєю війною, не заважайте спокійно фестивалити…
Конкурс-фестиваль “Талановиті діти України” з 2006 року опікується сиротами та дітьми, позбавленими батьківської турботи. Це, поза сумнівом, робить організаторам честь – на відміну від маніпуляцій довкола захисту інтересів дітей, бо саме так можна трактувати зазначені заяви та претензії. Маніпуляторам бракує мужності вести дискусію в публічному просторі – вони тільки прибирають неприємні їм коментарі та просять видалити пост. Аякже, діти – то святе!
Хочеться запитати в них: скільки років було харків’янинові Дані Дідику, який загинув від вибуху гранати, коли йшов у колоні на Марші єдності? Даня назавжди зостався п’ятнадцятирічним. На світлині у Вікіпедії хлопець убраний у футболку з принтом “Я живу на своїй Богом даній землі”.
Навіки шістнадцять тепер і Степанові Чубенку з Краматорська, якого катували та вбили в Донецьку, бо мав жовто-блакитну стрічку на наплічнику. А для того, щоб записати імена всіх дітей, які за останні сім років через війну залишилися без батька (або без матері – в загиблої Яни Червоної, “Відьми” із сорок шостої бригади, двоє маленьких дітей), замало й сотні сторінок.
За даними Організації Об'єднаних Націй, за перші п'ять років російсько-українського військового конфлікту постраждали 430 тисяч дітей.
Війну й окупацію можна ігнорувати. Намагатися не помічати їх, ховати голову в пісок… Однак правда про війну все одно вийде на світ, випнеться різко, дошкульно, нещадно. Вона нагадає про себе й не дасть змоги сидіти на двох стільцях водночас. Можна витирати коментарі та відмовлятися відповідати на певні запитання під час інтерв’ю. Але війна тебе так чи інакше наздожене. І тобі не подаватимуть руки. Не довірять говорити від імені країни. Про тебе казатимуть: “Оце ж той самий, що…” Бо навіть найпотужніша творча снага такого не переважить і не виправить.
Будь-яка публічна діяльність – чи то в мистецтві, чи в науці, чи в шоубізнесі – не може бути повноцінною за відсутності громадянської позиції. Свої погляди можна не виявляти в повсякденному житті, однак, коли виходиш на велику сцену, треба приготуватися до того, що тебе спитають: яка твоя правда, на чому стоїш? І це – аж ніяк не про політику. Це про те, чи знаєш ти, що твоя земля спливає кров’ю сьомий рік поспіль. Про те, якою ціною боронять її, про те, чи вважаєш ти цю землю своєю. Рано чи пізно відповісти на ці запитання доведеться – бодай самому собі.
Колонки та блоги на цьому сайті висловлюють погляди їхніх авторів і можуть не збігатися з позицією закладу.
Читайте також: Мистецтво, створене під час Револююції Гідності.