ЧОМУ РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ НЕ Є ДЕРЖАВНИМ ПЕРЕВОРОТОМ
Заклик Національного музею Революції Гідності
до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
та інших органів державної влади, онлайнових, друкованих, аудіовізуальних ЗМІ
2020 року в інформаційному просторі України почастішали випадки вживання деякими українськими політиками, політологами, журналістами словосполучення “державний переворот” на позначення подій листопада 2013-го – лютого 2014 року. Разом зі словосполученням “фашистська хунта” подібні меседжі стосовно Революції Гідності та постмайданівської влади лунали здебільшого з пропагандистських каналів Кремля. Насторожує, що в останні роки схожа риторика перекочувала й в український медіапростір та почала поширюватися в ньому.
Згідно з чинним законодавством, а саме статтею 109 Кримінального кодексу України, державний переворот є кримінальним злочином, факт якого має встановити суд. Відомо, що такого рішення судові інстанції України не ухвалювали. Основними ознаками державного перевороту є його неконституційність, насильницький характер, незначна кількість організаторів та учасників, захоплення влади як основна мета. Наслідками державного перевороту є відсутність демократичних виборів, переслідування опозиції, придушення інститутів громадянського суспільства, узурпація влади.
Події листопада 2013-го – лютого 2014 року за жодною з ознак не потрапляють під визначення державного перевороту. Із погляду сучасних соціальних дисциплін зазначені події є революцією в новітньому розумінні цього терміна, спрямованою на захист демократичного врядування, громадянських прав і свобод та на демократизацію суспільства. Ця революція мала переважно ненасильницький характер, була масовою та здобула підтримку демократичного світу.
Відповідно до основних положень Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо й через органи місцевого самоврядування (стаття 5). Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу України й не може бути узурповано державою, її окремими органами або посадовими особами (стаття 5). У статті 39 Конституції України за громадянами закріплено право на свободу мирних зібрань. Умовами реалізації цього права є мирний характер зібрань, відсутність зброї та завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Свободу мирних зібрань також закріплено в Європейській конвенції прав людини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною законодавства України. Варто навести й пункт 3 Преамбули Загальної декларації прав людини, згідно з яким права людини має бути захищено силою закону “з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення”.
Отже, зібрання громадян у листопаді 2013-го – лютому 2014 року відбувалися в цілковитій відповідності до Конституції України та не суперечили жодній із зазначених статей.
Натомість дії Віктора Януковича як гаранта Конституції починаючи з 2010 року поставили під сумнів його легітимність як Президента України та спрямовувалися на узурпацію влади. Силовий розгін мітингувальників у ніч на 30 листопада 2013 року, “диктаторські закони” 16 січня 2014 року, які обмежували права та свободи громадян, дальша ескалація конфлікту й розстріл мирних протестувальників у січні-лютому 2014 року, ініційовані та вчинені режимом Януковича, є порушенням статей 22, 27, 28, 39 Конституції України.
У Преамбулі Конституції України закріплено за “українською нацією, усім Українським народом право на самовизначення”. Відмова від підписання асоціації з ЄС означала повернення України до сфери впливу Російської Федерації, до радянської моделі суспільства та перекреслювала перспективу розвитку України як незалежної європейської держави. Це стало також порушенням статті 18 Конституції, яка передбачає спрямування зовнішньополітичної діяльності України на захист її національних інтересів і гарантування безпеки.
Тож поширення тверджень, в яких події листопада 2013-го – лютого 2014 року називають “державним переворотом”, з одного боку, є інструментом гібридної війни, яку веде Росія проти України з метою дискредитувати Революцію Гідності як важливий етап державотворення й унезалежнення, а з іншого – мають ознаки дискримінації стосовно осіб, яким держава присвоїла статус Героя України (Небесна Сотня), потерпілого учасника Революції Гідності або статус особи з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час Революції Гідності. Використання визначення “державний переворот” стосовно Революції Гідності є антидержавницьким та антиісторичним пропагандистським штампом. Його застосування спрямоване на розкол українського суспільства, делегітимізацію влади, знецінення європейських та євроатлантичних прагнень українців і відповідає інтересам головного ворога незалежної України – Російської Федерації.
Протистояти планам Кремля нам дає змогу подальше всебічне осмислення Революції Гідності, збереження національної пам’яті про визвольні рухи, неупереджене розслідування протиправних дій щодо мирних протестувальників, своєчасне правосуддя – засудження та покарання винних у смерті Небесної Сотні і злочинах на Майдані.
Закликаємо українських політиків, політологів та журналістів не вдаватися до маніпуляцій і не називати лукаво “державним переворотом” наймасовіший в сучасній історії Європи мирний протест, не принижувати історичне значення й соціальний досвід події, яка змінила Україну, не паплюжити пам’ять загиблих учасників Революції Гідності. Вимагаємо від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та інших органів державної влади рішуче реагувати на подібні випадки в українському медіапросторі.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ІСТОРИКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ ЧИТАЙТЕ ТУТ.