Продовження пригод капітана-контррозвідника Антона Саєнка "Бандераса" вже вийшло друком і чекає екранізації. Життя героя книжки 2014 року відображено в попередньому романі та фільмі з однойменною назвою "Позивний "Бандерас".
Письменники-сценаристи Сергій Дзюба й Артемій Кірсанов зустрілися з читачами та всіма зацікавленими в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Розповіли про свою творчіть, проературу, фільми та про стан української культури загалом. Подію приурочено до 30-річчя Збройних сил України.
У новій книжці описано 2018 рік. Православна церква України, як ніколи, близька до отримання Томосу, тобто автокефалії, а значить звільнення з-під багаторічного впливу російських церковників. Диверсант ФСБ Манекен із поплічниками активно цьому заважає. Підступно йде на вбивство – здійснює теракт. І знову поганцям протистоїть Бандерас – сучасний козак Мамай. Його завдання – врятувати не лише життя людей, а й міжнародний авторитет України, захистити історію держави.
Подарований другий том з автографами авторів буде тепер у Бібліотеці Музею Майдану.
Пропонуємо вашій увазі окремі цитати зі сказаного на зустрічі. Повністю відео заходу можна подивитися на каналі Музею.
Модерувала кінопродюсерка Валерія Борщевська.
Сергій Дзюба – письменник і сценарист:
Саєнко-Бандерас – не зовсім вигаданий герой. Твір побудовано на реальних подіях, про них ми дізнавалися в людей, які бували на передовій. Бандерас – захисник. І головне – захисник-переможець. Україні бракує екранізованих перемог. Кожна на вагу золота. Треба протидіяти російській інформаційній навалі. Українці перебувають під впливом російських фільмів і тверджень, ніби російське військо – одне з найсильніших у світі. Це не так, але цього вчить їхнє кіно – про Штірліца, Фандоріна... Мовляв, російське воїнство якесь особливе.
І Томос – наша впевнена релігійна перемога, яку вже не відняти. Вона дає нам право повернути свою віру. Московія нашу віру викрала, обіцяла повернути, але, як завжди, не повернула.
Кожна країна, крім Білорусі, отримала Томос – дозвіл створювати церкви на своїх територіях. Україна – ще при Володимирі Великому. Християнство тут почалося саме з України.
При нагоді, коли Київ було зруйновано, Московія перевезла цю церкву собі й усі наші релігійні цінності потім вивозила до себе. Кажуть, що "Кієв" мати міст руських, і вони ж обкрадають цю матір. Лишають її без цінностей, які тут створювали. Саме про це наш роман.
Паралельно сучасності у книжці йде лінія першого київського іконописця Олімпія Печерського. Ми закликаємо читача поринути у світ... не те щоб релігії, але віри та створення ікон. Розкриваємо дива Олімпія Печерського, відомі за його життя, і порівнюємо віру тодішніх відлюдників-ченців із тією, якою вона стала в Московії.
Нашому героєві випадає повертати релігійні цінності в Київ, і він, атеїст, починає розуміти, чого вартий той Томос.
Мій син, прочитавши, сказав, що багато дізнався про те, що відбувається в нас із Росією.
Артемій Кірсанов – письменник і сценарист:
Є незалежність територіальна, ментальна і релігійна, яка теж необхідна. У московських церквах, які в нас називаються українськими “московського патріархату”, моляться за патріарха Кіріла. Він освячує зброю, якою вбивають українських громадян. На лише військових. Наших людей у ворожих церквах налаштовують молитися за чуже воїнство. Виходячи, вони вже не знають, чи правильно мати своє.
Вникнути в тему нам дуже допоміг шеф-редактор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антішевський, а кандидат мистецтвознавства Андрій Комарницький поміг розібратися у святинях доби Русі, коли преподобний Олімпій Печерський створював ікони, які тепер майже всі в Москві.
Вишгородську ікону на Московії називають володимирською, щоб не казати, як вона звідси туди потрапила. Коли Андрій Боголюбський грабував Київ, прихопив її з собою.
Шедевр світового мистецтва “Велика Панагія”, написана Олімпієм Печерським золотом по чорному, теж у московській Третьяковській галереї.
На початку XX століття в Києві було три першохрами – Михайлівський, Софіївський та Успенський собор Печерської лаври. Московитам удалося знищити два.
Софію не знищили за збігом обставин. Коли армія Муравйова розстрілювала Київ, прямою наводкою стріляли з гармат по Софії. Один снаряд застряг нерозірваний під пахвою Богородиці.
А перед тим як підірвати Михайлівський Золотоверхий, звідти забрали мозаїки, і вони теж у Третьяковській галереї.
Такі жахливі фактологічні речі ми дізналися під час роботи над романом.
Сергій Дзюба:
Робимо свої романи доступними, бо орієнтуємося на молодь, а вона не любить читати. “Операція "Томос” – у жанрі детективу, але порушує складні для розуміння теми через героя, який і сам хоче збагнути, чому стільки галасу навколо Томосу й чому така важлива для людей релігія.
Ми мали на меті пояснити простими словами, що таке Томос. Бо багато спекуляцій про це. Намагалися цю тему забалакати, зажартувати, замовчати, записати на користь якогось олігарха. Робилося це з метою дискредитації того процесу. На щастя, не вдалося це зробити. Не вдалося вплинути на патріарха Варфоломія. Виявився кремезним дядьком і не відступився від свого рішення. І всі священнослужителі чільні підписали цей важливий для України документ, який мають усі незалежні християнські держави, за винятком Білорусі.
Висновуємо в книжці, що Україна здобула Томос із благословіння Божого. Інакше ми б його не отримали. Московити вбили би кого треба, почали би війну... А дався він нам завдяки тому, що почалася визвольна війна. “Оскільки народ бореться, я йому допоможу”, – сказав Вселенський патріарх Варфоломій.
Російську церкву не було засновано з дозволу православної церкви. Її з часом узаконено просто за фактом існування: “Існуємо ж уже якийсь час, дозвольте нам бути церквою!”. "Ну, то будьте", – сказали їм, але Томосу не дали.
Вони використали українську церкву, яку перевезли до себе. А потім узагалі сталася дивна річ. Знаємо, як у Жовтневу революцію більшовики знищували священників – просто розстрілювали. Російську церкву майже знищили, але Сталін зрозумів, що людям потрібна віра. І указом 1943 року заснував церкву, яку Росія має дотепер і називає найправеднішою.
Томос – болючий удар по Росії. Якщо в нас є церква, треба повертати цінності. Росію розриває на частини. Зараз вона, як щур, що забився в куток. Бояться, що з безвиході нападе, але нічого, перемагали ми Росію і в складніші моменти. Головне – поширювати правду. Наші книжки ґрунтуються на фактах. Це додає їм і сили, й цікавості.
Сергій Дзюба й Артемій Кірсанов мають 14 років досвіду роботи сценаристів. Кажуть, кіносценарій “Операції "Томос” майже готовий. Подібно до сценаріїв вони пишуть і свої книжки. Цю теж написана короткими розділами. Поки що автори радять читати й “дивитися фільм у голові”, додаючи, що кожне кіно багато інформації змушене ігнорувати, а з книжки можна взяти повнішу картину.
Екранізувавши твір про Бандераса, який рятує для України Томос, Кірсанов і Дзюба націлені попрацювати над темою скіфів.
“Досліджуємо Бориса Мозолевського, який розкопав знамениту золоту пектораль. Він був блискучий поет, і кожну свою знахідку описував віршем, творячи поетичний світ Скіфії. А коли йому не дозволяли працювати, він із Василем Стусом в одній кочегарці вугілля кидав! Маємо сценарій “Полювання на пектораль” – про те, як її намагалися вивезти знов-таки до Росії”, – розповідає Дзюба.
А його колега Кірсанов привітав українських військовослужбовців із професійним святом – Днем Збройних сил: "Маємо повчитися в Сполучених Штатів, Англії, Франції поважати своїх військових. Книжками та фільмами цю культуру треба виховувати. Коли ми зростали, в СРСР, була дідівщина й нерозуміння, навіщо служити десь у Казахстані. Зараз нікого з нас не відправлять в армію в Пермь на Урал, як Василя Стуса. Зараз треба захищати свою країну. Знаємо, від кого. Бачимо, що буде, якщо не захищати. Але проблема в тому, що бачить лише група людей. Велика всім військовим дяка за те, що нас бережуть. А серед нас тим часом безглузді питання – якою мовою розмовляти, чи потрібна армія, чи вступати у НАТО".