Дев'ять років тому цього дня – 14 березня 2014 року відродився потужний український добровольчий рух. Перші 500 бійців Самооборони Майдану із власної волі вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях для формування першого добровольчого батальйону, який згодом отримав ім'я свого першого командира – генерал-майора Сергія Кульчицького. Свідомі українці самоорганізувалися, й після нетривалих навчань українські добровольці прибули на схід країни, щоб захищати свою землю від імперських зазіхань росії.
Під час російсько-української війни впродовж 2014–2015 років у боях із ворогом узяли участь 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом вступили до ЗСУ.
Офіційно День українського добровольця відзначаємо з 2017 року.
Ми зібрали історії добровольців-майданівців і їхні роздуми про цей український феномен та російсько-українську війну.
ВІТАЛІЙ МАРКІВ
Добровільно приїхав з Італії на Майдан у 2014-му, добровільно поїхав із Майдану в Нові Петрівці та на схід України… Віталій Марків, історія якого облетіла перші шпальти світових ЗМІ, продовжує боротьбу з російськими загарбниками вже не один рік. Він був серед тих 500 майданівців із Самооборони, які 14 березня 2014 року сформували добровольчий батальйон, названий нині на честь Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького.
"Майдан для мене став часом пробудженням власної ідентичності. Пам’ятаю, коли зі сцени на Майдані Парубій оголосив збір охочих об’єднатися у військову структуру та стати на захист нашої країни. Ми з побратимами вже тоді розуміли, що боротьба триватиме поза межами Києва й потрібно згуртуватися. Ми вийшли з Майдану, ще оточеного барикадами, дійшли до Європейської площі, де стояли білі автобуси, й поїхали на Нові Петрівці, щоб стати на захист держави вже не з палицею та щитом, а зі зброєю в руках. Нацгвардія формувалася тоді на основі внутрішніх військ, які були раніше іншою стороною протистояння, тож нам велося нелегко на початку. Однак важливіше було, попри все, підготуватися й дати відсіч ворогу", – пригадує Віталій Марків.
Далі були бої за Слов’янськ, Вуглегірськ, Станицю Луганську, арешт та гучний суд в Італії з урешті виправдальним вироком. Опісля Віталій Марків повернувся до України, нині продовжує службу як офіцер Нацгвардії. Від початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ та область, із батальйоном брав участь у звільненні Святогірська, Лимана й низки сіл та містечок Донеччини й Луганщини.
"Для мене честь – служити своїй країні та бути військовослужбовцем у найважчий для неї час. Ми розуміли, що проти нас будуть ті, хто ненавидить українське й робитиме все, щоб нас знищити. Ми воюємо проти орди, яка приречена на абсолютне знищення. Ми обов’язково переможемо, в нас немає плану Б, бо це боротьба за наше існування, наших дітей, сім’ї. Або ми їх переможемо сьогодні, або завтра наші діти будуть платити дуже високу ціну байдужості", – зазначає Віталій Марків, офіцер-інструктор оперативного призначення батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького НГУ.
ЮРІЙ ІВАНЦІВ
Відразу із 42-ї сотні Самооборони Майдану до лав Національної гвардії вирушив доброволець Юрій Іванців. Його особиста боротьба за свободу почалася 1 грудня 2013 року і триває досі.
До Революції Гідності Юрій працював електриком, однак уже десятий рік як став військовиком.
Воював за Слов’янськ, Лиман, Вуглегірськ, а після повномасштабного вторгнення росії – за Гостомель на Київщині.
"Фундамент будь-якої нації – армія, а основа української армії – люди доброї волі. Їх не треба змушувати щось робити, вони свідомі. Саме добровольці у 2014 році зупинили росіян, а потім почали їх гнати. Упевнений, що волонтери – це також добровольці, які не воюють зброєю, але допомагають військовим. І разом ми робимо все, щоб Україна була вільною й незалежною", – каже Юрій Іванців, офіцер батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького НГУ.
ЯРИНА ЧОРНОГУЗ
Із 21 листопада 2013 року – першого дня Євромайдану обстоює свій вибір, цінності та незалежність країни Ярина Чорногуз. Вона вийшла на головну площу країни студенткою, а у свої 27 уже здобула колосальний досвід. Поетеса, волонтерка, військовий медик, доброволець та військовослужбовець Збройних сил із 2019 року надає першу медичну допомогу. Ярина з побратимами евакуювала поранених із поля бою спершу в лавах добровольчого батальйону “Госпітальєри”, а нині в розвідувальному батальйоні морської піхоти ЗСУ. Позаду в Ярини Чорногуз бої за низку сіл і містечок Донеччини та Луганщини, зокрема Трьохізбенку, Сєвєродонецьк, Маріуполь, Бахмут, Комишуваху, Зачатівку, Євгенівку, Золоту Ниву, Слов'янськ та Лиман.
"Свобода в абсолютному вияві цього слова – одна з головних цінностей Майдану. За неї треба постійно боротися. Якби не добровольці, то, напевно, України як держави вже не було б. Я пішла добровольцем, бо в цьому бачила логічне продовження свого шляху як людини, що бореться за такі важливі для України цінності, але тепер уже збройно. Хотіла би, щоб люди були активнішими громадськи й політично, більше стежили за законопроєктами, які в нас у парламенті приймаються, тому що нині ми маємо шанс змінитися, й не можна його проґавити. Бо якщо ми не змінимося, ми зникнемо – цього хоче росія", – певна Ярина Чорногуз, військовослужбовець ЗСУ.
ВІТАЛІЙ ЗАГОРУЙКО
Уродженець Донеччини Віталій Загоруйко після Майдану спершу вирушив у добровольчий батальйон “Донбас”, однак незабаром перейшов в інший добробат – “Київ-2”. Різниця між добровольцями та мобілізованими, з якими служив у 2015 році, його вразила.
"Деколи мобілізовані навіть не зовсім розуміли, що відбувається навколо них. У 2015-му ми перебували в одному "кубрику" – я, доброволець, і кілька мобілізованих. І вони могли слухати пісню "Разведка идет". У нас був розвідувальний батальйон, а вони слухали цю москальську пісню про дії ворожої розвідки часів чеченської війни. Ми тепер із ними воюємо, а ці хлопці слухають їхню пісню… Вони просто не розуміли", – згадує Віталій Загоруйко, боєць батальйону ТРО ЗСУ.
На Майдані з осені 2013 року Віталій чергував здебільшого вночі, був в епіцентрі подій у морозяні, проте “гарячі” часи спроб розгону мітингарів у грудні з Інститутської та в січні на Грушевського, а 18 лютого у Маріїнському парку йому під ноги прилетіла світлошумова граната.
"У 2014 році я був якраз у Донецьку та бачив, як захоплюються військові частини, поприїжджали якісь незрозумілі персонажі в Донецьк, у Маріуполь, і все це якось насувається, а мені здавалося, що влада якось не дуже опирається. Коли ми в батальйон "Донбас" тільки прибули, в мене була думка, що, можливо, ми досить швидко зайдемо в Донецьк. Потім прийшло розуміння, що все це надовго. І тепер я думаю, що це надовго", – каже Віталій Загоруйко.
Далі були бої на Донеччині та Луганщині, а після демобілізації у 2016-му – робота в Національному музеї Революції Гідності. Паралельно, розповідає Віталій, він не припиняв підготовку до повномасштабної війни. Тож після нападу росії добровільно повернувся на службу й наближає перемогу.
ІГОР ЛАПІН
У добровольчий батальйон "Айдар" Ігор Лапін на псевдо "Зола" пішов навесні 2014 року після Революції Гідності. В "Айдарі" командував 2-ою штурмовою ротою батальйону. А вже у 2022 році сформував і батальйон спецпризначення 1-ї окремої бригади імені Івана Богуна й потім командував ним. Після останнього поранення під час повномасштабного вторгнення Ігор Лапін завершив військову службу майором Збройних сил України у відставці.
"Завдяки добровольцям у перший час удалося стабілізувати фронт на початку війни в 2014 році. Після Майдану, босі-голі, в спортивних штанях і капцях, вони були першими і стримали ворога, самовіддано й незважаючи на перепони йшли в бій. Є речі, які вищі за особисте, за наше "люблю" чи "не люблю", – це Україна. От такою є філософія добровольців", – каже Ігор Лапін, майор ЗСУ.
18 штурмових операцій та низка поранень – у бойовому досвіді майданівця за 2014 рік, у 2022-му – захист Київщини, бої під Гостомелем, в лісах Житомирщини та участь у бойових операціях на Донеччині.
"Як каже майор "Зола", в 2014 від Щастя до Луганська, а в 2022 від Попасної до Бахмута він може пройти із заплющеними очима по місцях бойової слави добровольців. Якби не добровольці, то в 2014-му ми однозначно мали би проєкт "новоросія". І в найкращих традиціях російських ілюзій це була б уся територія до Дніпра. У 2022 році саме добровольці дали можливість сформувати лінію оборони. Я вважаю, якби не добровольці, які пішли в перші дні з мисливською зброєю, ті, що тримали оборону біля Чернігова, бігали по лісах і відстрілювали росіян на Сумщині, що одразу пішли у бій на Харківщині, то не було б лінії фронту, котра сформувалася, й ми б не втримали навалу”, – міркує спецпризначенець, майор ЗСУ Ігор Лапін.
Нині чимало добровольців штурмових бригад тренуються на полігонах країни та готуються перед відправкою на фронт. У День українського добровольця дякуємо нашим сьогоднішнім захисникам і захисницям та вшановуємо пам’ять загиблих воїнів.
