Із 2012 року Анна Бондар працювала начальником управління ландшафтної архітектури та комплексного благоустрою Департаменту містобудування й архітектури КДМА. На цій посаді вона зокрема організовувала міські архітектурні конкурси, в тому числі в 2014–2015 роках – конкурс "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ /TERRA DIGNITAS". Після цього була заступником та виконувачем обов'язків головного архітектора Києва, а тепер працює в Адміністрації Президента України.
У цій програмній статті вона аналізує досвід проведення першого конкурсу щодо меморіалізації подій Революції Гідності, а також пояснює, навіщо потрбіен новий конкурс – тепер уже на національному рівні.
У зв’язку з оголошенням про наміри Міністерства культури України провести архітектурний конкурс проектів Меморіально-музейного комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності мене як координатора Міжнародного відкритого конкурсу на оновлення центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції гідності "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS" часто питають: "А що з результатами цього конкурсу? Чи взагалі він був потрібен? І навіщо проводити новий, другий конкурс?" Спробуймо розібратися.
Передумови
У березні 2014 року керівництво тимчасової київської міської влади (7 березня 2014 року виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов призначив головою КМДА Володимира Бондаренка; той подав у відставку з цієї посади 10 червня того ж року після обрання Президентом Петра Порошенка, а київським міським головою – Віталія Кличка, якого потім було призначено також головою КМДА – ред.) зазнало величезного тиску з боку громади міста й країни: "Де пам’ятник героям революції?"
24 лютого 2014 року Департамент містобудування й архітектури КМДА разом із Національною спілкою архітекторів України та її київською організацією підписали меморандум про те, що пам’ять про загиблих треба вшанувати гідно: рішення про художній вигляд меморіалу має бути прийнято за результатами архітектурного конкурсу.
17 березня 2014 року до Департаменту містобудування й архітектури надійшло доручення від центральних органів влади спорудити меморіал за наданим ескізом. Ескіз являв собою цвинтарну стіну, розміщену вздовж вулиці Інститутської (алеї Героїв Небесної Cотні), з фотографіями загиблих, хрестами, автопокришками, колючим дротом, янголами та калиною. Було цілком зрозуміло: ця миттєва реакція художника на трагічні події, що сталися тільки місяць тому, не відображає всіх сенсів, яких уже набули на той момент і ще набудуть згодом події Революції Uідності. Тому ми прискорили підготовку програми й умов конкурсу.
Через місяць, 23 квітня 2014 року, на прес-конференції було оголошено спільне рішення Київської міської державної адміністрацієї та Міністерства культури України щодо організації конкурсу.
Підготовка
Увесь цей період тривало формування конкурсного завдання. Ми шукали відповіді на питання, кому буде пам’ятник, де він буде та в якій формі, які зміни принесла революція в країну, чи є позитивними ці зміни, як ми готові відобразити пам’ять про трагічні події в громадському просторі нашого міста. Щодня ми отримували купу листів з усієї країни з ескізами, пропозиціями та вимогами щодо майбутнього пам’ятника. Зрозуміли, що доконечне потрібно спитати в людей. Тому розмістили на сайті проект програми й умов обговорення – і вийшли "в люди".
Основні смислові виклики при формуванні конкурсного завдання
По-перше, в момент видавання конкурсного завдання не було відомо точної кількості загиблих. Остаточне визначення тих, кому мали присвоїти звання "Герой України", ще не відбулося. Тільки 21 листопада 2014 року в Указі Президента України № 890/2014 "Про присвоєння звання "Герой України" було названо 99 осіб. Водночас, за даними незалежних ЗМІ та різних дослідницьких закладів, кількість загиблих коливалася від 112 до 123 осіб, зниклих безвісти – до 30 осіб.
По-друге, у процесі підготовки конкурсного завдання офіційний статус загиблих змінився з "учасників збройних конфліктів під час мирних протестів" (24 лютого 2014 року) на Героїв України (21 листопада 2014 року). Сьогодні визначено 107 Uероїв Небесної Cотні, які поклали своє життя, захищаючи ідеали революції.
По-третє, відкритим зоставалося питання, кого саме має бути увічнено в меморіалі, – Героїв Небесної Сотні, їхніх живих побратимів, усіх учасників Євромайдану, всіх загиблих з обох боків барикад, учасників АТО, всіх борців за незалежність України?
По-четверте, місце для меморіалу залишалося спірним. Для когось вулиця Михайла Грушевського стала символом трагічних подій, бо перші жертви впали саме там. Інші вважали вулицю Інститутську більш придатною для розміщення меморіального комплексу з огляду на велику кількість загиблих на цій території. Лунали окремі думки щодо встановлення об’єкта вшанування на майдані Незалежності, навпроти Верховної Ради, на місці поваленого пам’ятника Леніну, в інших місцях.
По-п’яте, різнилися думки, в якій формі треба вшановувати пам’ять. З одного боку, постійно говорили про "пам’ятник", з іншого – про те, що слід переосмислювати простір сучасними методами, притаманними Європі. Найбільшіий острах в усіх викликала перспектива отримати новий "пам’ятник невідомому солдатові", але з шиною.
По-шосте, незрозуміло було, хто саме має відповідати за здійснення заходів із меморіалізації – мер міста, міністр культури чи Президент України. Не було й рішення щодо виділення земельних ділянок під музей або меморіал.
По-сьоме, ми розуміли, що Революція Гідності – явище надто багатогранне, щоб бути відображеним винятково в пам’ятнику. Ми думали про музей. У той час діяла громадська ініціатива "Музей Майдану". Також ми думали про міжнародний культурний центр. Окремі пропозиції були про екуменічний храм. Ми розривалися між однією й шістьма номінаціями (об’єктами проектування).
Публічне обговорення конкурсного завдання
6 травня 2014 року Департамент містобудування й архітектури вперше в Києві та в Україні відкрив широке громадське обговорення майбутнього пам’ятника й, відповідно, програми конкурсу. Воно тривало півроку. Ми розуміли, що без громади не зможемо дати відповіді на всі ті питання, які виникали, а якщо завдання не спиратиметься на запит громадськості, воно не набуде сталості.
Це був унікальний процес. Щотижня у вівторок до Будинку архітектора приходили від 50 до 100 людей, усі різні – різного віку, рівня освіти, фаху, вподобань та уявлень про майбутній меморіал. Відбувалися освітній процес щодо території революційних подій стосовно археології та історії центрального ядра Києва й розвитку містобудування в ньому, а також дослідження громадських ініціатив Майдану. Окремі заходи було присвячено дальшій долі Будинку профспілок, питанням національної пам’яті та меморіалізації на прикладах ушанування пам’яті про Чорнобиль, досвіду проведення конкурсів на проект меморіалу подій 11 вересня у США та феноменології символів. Саме тоді було представлено ініціативу музеєфікації території революційних подій, яка згодом набула офіційного статусу пам’ятки історії місцевого значення – "місця бойових дій та масової загибелі громадян у районі вулиці Грушевського та вулиці Інститутської у місті Києві під час акцій протесту в лютому 2014 року".
У громадському обговоренні брали участь родичі загиблих героїв, їхні адвокати.
У червні 2014 року наміри щодо проведення конкурсу було оголошено на Раді Майдану. У червні 2014 року сталися дві важливі події: подання петиції 134 діячів культури щодо припинення роботи конкурсу ("рух відбувається занадто швидко, події ще не завершено, вони потребують рефлексії") та громадське опитування тисячі громадян на майдані Незалежності щодо потреби створення меморіального комплексу, способу відбору найкращого проекту та відповіді на основне питання: "Кому пам’ятник?" За результатами опитування з’ясувалося, що меморіальному комплексу – бути, відбір ітиме винятково через конкурс, а от думки щодо того, кому має бути пам’ятник, розділилися.
Зважаючи на величезний рівень недовіри до будь-яких владних ініціатив. було сформовано Раду громадських експертів, члени якої одержали чималі повноваження: допомагати у формуванні завдання, провадити технічну експертизу проектів, бути присутніми на засіданнях журі з правом дорадчого голосу. До Ради громадських експертів увійшли фахівці різних сфер із беззаперечно високою репутацією.
У липні 2014 року на майдані Незалежності просто неба було проведено виставку, яка розповідала про процес організації конкурсу. Така ж сама виставка відбулася в листопаді 2014 року перед початком конкурсного проектування.
Ми працювали в складній ситуації полярності думок і відсутності практики європейського діалогу.
Перший тур громадського обговорення, який тривав до кінця липня 2014 року, завершився круглим столом із презентацією нових засад організації конкурсу: він має бути міжнародним із кількома номінаціями, тема його – "Оновлення громадського простору з меморіалізацією подій революції", а назва – "Територія гідності/Terra dignitas".
У другому турі обговорення громада реально формувала конкурсне завдання. Протягом вересня–жовтня 2014 року було обговорено питання громадського простору; дальшої долі постаменту поваленого пам’ятника Леніну; Майдану як колективного досвіду; музеєфікації феномена Майдану; архітектурного інструментарію для вшанування пам’яті героїв у містах; сучасних меморіалів європейських країн і т. ін. Відбувалася постійна рефлексія того, що вже було обговорено. Під час другого туру конкурсне завдання значно деталізували й уточнили, чітко виокремили чотири номінації, розставили акценти на вимогу та бажання громади.
Загалом у процесі підготовки конкурсу відбулися понад 35 публічних заходів, у тому числі в архітектурних вищих навчальних закладах Києва, Львова та Дніпра.
Але питання "Коли ж ми почнемо говорити про меморіал? І де все-таки буде пам’ятник?" знов і знов лунало як від громадськості, так і в кабінетах міської влади. Ми дали відповідь: пам’ятник як художній образ –це справа митців і професіоналів, а пам’ятник як об’єкт етики ми якраз і обговорювали півроку.
По дорозі ми загубили... Міністерство культури. 2 грудня 2014 року в зв’язку з призначенням нового уряду змінилося керівництво міністерства. Співпраця щодо організації конкурсу стала примарною.
Так, 27 листопада 2014 року відповідно до програми конкурсу, затвердженої розпорядженням КМДА № 1383, єдиним замовником його став Департамент містобудування й архітектури – установа, яка опікується міським плануванням. Якщо питання громадського простору справді частково належало до повноважень цього департаменту, то питання національної пам’яті явно стосувалося інших державних структур, однак фактично було покладено на департамент.
25 грудня 2014 року в Будинку архітектора відбулася презентація програми й умов Міжнародного відкритого конкурсу на оновлення громадського простору центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Майдану "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS".
Конкурсне завдання. Особливості оголошеного конкурсу
Метою конкурсу було визначено таке:
– перетворити територію революційних подій на "ТЕРИТОРІЮ ГІДНОСТІ";
– увічнити пам`ять про звитягу Героїв Небесної Сотні на найвищому світовому рівні;
– переосмислити радянський спадок, перетворити Український дім на Європейській площі на міжнародний культурний центр України як рівної серед європейських народів;
– знайти місце та візію основного центру розвитку української політичної нації –Музею Свободи/Музею Майдану.
Конкурс "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS" – незвичайний архітектурний конкурс.
По-перше, участь у ньому було відкрито для всіх охочих незалежно від віку, громадянства та фаху. Це перший випадок в Україні від часів проголошення незалежності й нечастий у світі. Зазвичай учасниками конкурсів є винятково фахівці, які відповідають певним вимогам щодо їхньої кваліфікації.
По-друге, в самому конкурсі фактично було чотири конкурси: номінація І – "Громадський простір Майдану та центрального ядра міста Києва", номінація ІІ – "Меморіалізація подій Революції Гідності й увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні", номінація ІІІ – "Міжнародний культурний центр "Український дім на Європейській площі", номінація IV – "Багатофункціональний музейний комплекс "Музей Свободи/Музей Майдану".
По-третє, незважаючи на те, що ми очікували проекти для реалізації, насправді завдання в номінаціях "Музей" та "Меморіалізація" готували для конкурсу ідей, адже ще не було чітко визначено земельні ділянки для розміщення цих об’єктів. Так, у номінації "Музей" ішлося про ділянку на вулиці Інститутській (алеї Героїв Небесної Сотні), 3–5, перший поверх Будинку профспілок або приміщення Українського дому, а в номінації "Меморіалізація" конкурсантам запропонували осмислити всю територію революційних подій.
Водночас номінація ІІІ "Український дім" і номінація І "Громадський простір Майдану" передбачали конкурс проектів із цілком конкретною територією проектування (архітектурний об’єкт та вулиці з кількома площами).
По-четверте, в конкурсному завданні ми мали не тільки сформулювати завдання щодо проектування та повідомити вихідні дані стосовно територій проектування, а й пояснити (насамперед іноземним учасникам конкурсу), з яких причин люди вийшли на Майдан, і надати синопсис подій Майдану та наявну статистику й виконати аналітичну роботу, а також визначити вектор образного вирішення завдань, поставлених у конкурсі. З огляду на відсутність відповідних матеріалів ми фактично здійснили перше ґрунтовне дослідження Майдану.
По-п’яте, цей конкурс був унікальним за масштабом залучення громадськості: в публічних заходах узяли участь понад 1650 осіб. Близько ста людей працювали над конкурсною процедурою в різних сферах: архітектори, соціологи, історики, письменники, перекладачі тощо. Ми назвали їх "конкурсна сотня".
Перебіг конкурсного проектування. Отримані проекти. Рішення журі
Для участі в конкурсі було подано 478 заявок із 40 країн світу. Конкурсне проектування відбувалося протягом трьох місяців. 28 лютого 2015 року ми одержали 149 проектів у чотирьох номінаціях із 13 країн; більшість із них – з України (131), а в номінації ІІ "Меморіалізація" – 87.
51 проект (приблизно третина з усіх поданих) було підготовлено нефахівцями у сфері архітектури та образотворчого мистецтва.
Після отримання проектів відбулися виставка на майдані Незалежності просто неба протягом двох місяців та народне голосування в Інтернеті, в якому взяли участь близько 10 000 українців. Результати народного голосування не збіглися з думкою журі, але члени журі детально ознайомилися з ними перед тим, як прийняти рішення.
До журі ввійшли головний архітектор Києва Сергій Целовальник, начальник управління музейної справи та культурних цінностей Василь Рожко, представник ГО "Родина Героїв Небесної Сотні" Ігор Кульчицький, віце-президент Національної спілки архітекторів України Петро Маркман, письменник Лесь Подерв’янський, історик Олександр Зінченко та інші. Головою журі було обрано Карла Фінгергута – швейцарського архітектора, під орудою якого пройшли понад 50 європейських конкурсів.
Засідання журі відбулося в червні 2015 року. Конкурс було визнано таким, що відбувся. У номінаціях І, ІІ, ІІІ визначили переможців та володарів других і третіх премій, у номінації IV ("Музей") присуджено дві треті премії. Журі у своєму рішенні дало чіткі рекомендації.
Оголосили результати конкурсу 16 червня 2015 року на майдані Незалежності на виставці проектів. Церемонію відвідав мер міста Києва Віталій Кличко. У червні–вересні 2015 року відбулися презентації проектів-переможців та результатів конкурсу на загальних зборах ГО "Родина Героїв Небесної Сотні".
У серпні 2015 року Рада громадських експертів конкурсу зібралася на своє останнє засідання, присвячене конкурсові "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS", і розробила Дорожню карту подальших дій із рекомендацією зокрема провести другий – закритий конкурс проектів щодо конкретної території проектування на алеї Героїв Небесної Сотні для влаштування меморіально-музейного комплексу.
У процесі організації конкурсу та після його проведення існували ініціативи щодо "швидкого вирішення питання", які, на щастя, не було реалізовано. Це громадська ініціатива збудувати на вулиці Інститутській (алеї Героїв Небесної Сотні), 3–5 "ритуальний парк із комплексом міжконфесійних капличок" навесні 2015 року та кілька спроб 2016 року – ініціатива створити меморіал на алеї Героїв Небесної Сотні за проектом, який брав участь у конкурсі, однак не переміг; спроба експропріювати Жовтневий палац для будівлі музею чи обмежитися трьома кімнатами під музей у Будинку профспілок.
Результати конкурсу
Цей конкурс важився на занадто високу планку – місто поставили в умови вирішення загальнодержавних питань без відповідної підтримки. Тому для держави цей конкурс був і залишається низовим міським проектом. Міська влада через велику залученість громадськості на ранній стадії цей конкурс сприйняла як низовий громадський проект. Три номінації з чотирьох – "Музей", "Меморіал" та "Український дім" належать до повноважень держави, номінація "Громадський простір" – до повноважень міста.
Серед основних результатів конкурсу:
1. Конкурс "ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS" – це перша спроба усвідомлення того, яких змін у міському просторі ми потребуємо після масштабного зрушення –революції для недопущення в майбутньому "ґвалтування простором". Завдання конкурсу трансформувалося у процесі широкого публічного обговорення та набуло комплексного бачення щодо осмислення й рефлексії стосовно подій Революції гідності в усіх її проявах.
2. Конкурс дав змогу висловитися кожному стосовно питання увічнення пам’яті про події Революції Гідності, відбулася своєрідна арт-терапія, що є корисним для "лікування" травм суспільста.
3. Конкурс дав змогу максимально використати час для прийняття найкращого рішення, яке буде підтримано киянами й українцями.
4. Конкурс не дав змоги вирішити питання вшанування пам’яті похапцем, розмістивши музей у трьох кімнатах або в непридатному приміщенні, допоміг усвідомити, що сучасний меморіал потребує новітньої архітектури. Також конкурс не дав змоги владі на різних щаблях звільнитися від відповідальності перед громадою шляхом швидко встановленого "датського" (до чергових роковин) пам’ятного знака із сумнівної художньою цінністю.
5. У результаті конкурсу стало зрозуміло, де саме має бути меморіально-музейний комплекс, – на алеї Героїв Небесної Cотні, що дало змогу надалі провадити процес землевідведення, який наразі триває.
6. У результаті конкурсу виокремилися напрями, якими буде далі опікуватися держава, – це "Меморіал" і "Музей". Було сформовано дорожню карту подальших дій, що нині втілюється в життя.
7. Проекти – переможці конкурсу чітко визначають художній вектор майбутнього меморіально-музейного комплексу: це сучасний багатофункціональний центр розвитку демократії з Музеєм Майдану та меморіальною частиною, присвяченою Uероям Небесної Cотні, а також якісним громадським простором в адміністративній центральній частині столиці України.
8. Від "пам’ятника" ми разом прийшли до потреби створення музею, меморіалу, громадського простору та міжнародного культурного центру.
Гадаю, що питання, чи є чинними результати конкурсу "TERRA DIGNITAS", зайве. Звісно, вони чинні. Без цього майже півторарічного конкурсного процесу ми зараз починали б із чистого аркуша, все було б набагато складнішим.
На жаль, і досі "незакритим гештальтом" є невиплачені премії переможцям конкурсу "TERRA DIGNITAS". Я вірю, що міська влада "збереже обличчя" столиці України та виконає свої зобов’язання щодо виплат.
Чи потрібен новий конкурс?
Упевнена: потрібен. Основна вимога до нового конкурсу – відкритість, прозорість і чіткість дотримання конкурсної процедури за міжнародними правилами.
Міжнародний конкурс із відкритою попередньою кваліфікацією має бути організовано професіоналами й для професіоналів у галузі архітектури, міського планування, образотворчого мистецтва та створення ландшафту. Тепер у нас є чітко визначена земельна ділянка й не виникає дискусій стосовно того, кому буде пам’ятник, де він буде та в якій формі.
Наприкінці 2015 року держава офіційно заснувала державний заклад "Меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні – Музей Революції Гідності", якому 2016 року надано статус національного. Тепер є команда розвитку меморіально-музейного комплексу.
Ми вийшли на новий рівень: це буде центр розвитку української демократії, музей, громадський простір і меморіальне місце для вшанування пам’яті героїв Небесної сотні. Такі питання й треба буде порушити на новому конкурсі. Упевнена, що в переможця будуть усі шанси для реалізації проекту.
Громада й місто свої кроки вже зробило. Тепер – черга держави.
20 жовтня Міністерство культури відкрило конкурс проектів Музею Революції Гідності.
За новинами конкурсу стежте у спеціальному розділі сайту музею.