До 20 грудня за стелою Незалежності в торговому центрі "GLOBUS" діє виставка робіт митця Антона Логова. В її основі – колажі, зроблені зі світлин періоду Революції Гідності. Автор роздрукував чорно-білі фото, доповнив їх мазками червоної та чорної фарби й помістив на дерев'яні стенди в кількості від двох до двадцяти на одному.
На підлозі з картонних коробок утворено селище або мікрорайон, там є слова-посилання. У кутку на підвішеному моніторі демонструється відеосюжет про автора та виставку.
Ці роботи Антона Логова доповнено елементами з інших його проектів. Як і чому – далі пряма мова автора.
ПРО ВИСТАВКУ “СЕРЦЕБИТТЯ”
– Працючи в майстерні, я побачив, як на столі перемішалися матеріали з різних моїх проектів. І мені стало цікаво, як вони наклалися. Якщо поруч із фотохронікою Майдану з’являється слово, то смисли перехрещуються. Над документальним образом тоді виникає паралельний зміст, і сукупно витворюється новий сенс. Це дуже важливо для всіх людей – вихід за пряме, банальне сприйняття. Ми "затираємо" слова, які, не замислюючись, використовуємо повсякдень. Такі важливі смисли, як “давай”, “люблю”, “час”, “інакше”. Бездумне вживання цих слів знецінює їх. Так само знецінилися були нам за багато місяців образи людей на Майдані.
Антон підходить до фотографії, на якій зображено гору ґрунту, висипану між тротуаром і дорогою на стовбур дерева. Пояснює, в чому вбачає драматизм і контекст Майдану. Згідно з його баченням це образ терикону, могили та кургану, а також дерева, яке з чорнозему черпає силу. На іншій роботі – двоє чоловіків зрілого віку, мабуть, друзів, у закіптюженому одязі беземоційно сидять поруч. Один грає на гітарі. На лоба йому з’їхала металева каска. Поверх фото намальовано жирний червоний хрест. За задумом автора, це може бути плюсом між ними, може бути прицілом, може означати також медичну допомогу або Червоний Хрест як місію. Або ж позитивний полюс...
ПРО МИСТЕЦТВО ЗАРАЗ
– На виставках у Києві мені часто стає сумно через дуже одноманітну подачу матеріалу. Приходиш на виставку графіки чи живопису – ну, гарно. Але ж уже двадцять перше століття. Чи маємо ми далі так само бачити й подавати творчість, як у дев'ятнадцятому? У позаминулому та на початку минулого століття митці так боролися за нове! Стільки всього створено в час, коли гостро не сприймали імпресіоністів, авангардистів, концептуалістів... За кожне десятиліття двадцятого століття відкрито стільки нових сенсів і напрямів, що ми зараз тільки розгрібаємо й допливаємо до них. Добре, з імпресіонізмом розібралися, це вже для нас буде класика, це нам уже подобається. Але ж минуло понад сто років, поки ми це сприйняли! А далі – те саме. Чому не робимо нових компіляцій у мистецтві? Те, що в Україні мистецькі течії відстають, можна пояснити. Історично не могло скластися по-іншому. Ми запізніло наслідуємо, бо до дев'яностих було перекрито шлюзи на Захід, не було контактів. Крім того, зараз мистецька криза в усьому світі. Перш за все говоримо про візуальне мистецтво. Десь криза більше проявлена, десь – менше, але є всюди – в музиці, в літературі теж. Складається враження, що майже все вже відкрили. Проте, хоч би які кризи були, ходи шукаються. Знаєте, як у світі намагаються робити нове? Компілюють. Працюють на стику. З різними формами, включаючи мультимедіа. На стику навіть із наукою, медициною. У світі мистецтво вийшло за рамки, й заради самого мистецтва воно вже нецікаве. Перестає бути самоціллю та стає засобом. Широко кажучи, засобом розвитку людства.
