У будинку культури селища Щасливцеве на Херсонщині 29 лютого відбувся сьомий дитячий турнір із дзюдо. Ці змагання присвячено пам’яті одного з Героїв Небесної Сотні – київського дзюдоїста, срібного та бронзового чемпіона Дефлімпійських ігор Дмитра Максимова. На заході побували представники громадської організації "Родина Героїв Небесної Сотні" та Національного музею Революції Гідності.
На сцені налаштовують апаратуру, дорослі метушаться – часу до початку лишається обмаль. Тим часом малеча в кімоно вовтузиться “на гальорці” – діти то вправляються у прийомах, то б'ють боксерську грушу, то кидають пильні погляди в бік сцени. Дехто з них є однолітком Революції Гідності. Зрештою тренери вишиковують усіх біля сцени.
Захід починається з програми-реквієму тим, хто поклав життя на Майдані. Вихованці будинку культури читають вірші, виконують щемкий танок-перформанс. Усі присутні вшановують Героїв Небесної Сотні хвилиною мовчання, а також виконують український гімн. У цей момент дитячі обличчя набувають серйозності.
“Бачу тут найсильніших, найкращих, найпрекрасніших наших дітей, які здобуватимуть цю перемогу, а далі здобуватимуть і перемогу для України! – заявила Наталія Бойків, удова Героя Небесної Сотні Володимира Бойківа, співробітниця Національного музею Революції Гідності. – Тому що на цій межі, лінії розмежування, я бачу, патріотичне виховання на висоті, і для нас це дуже важливо. Стараємося й хочемо, щоб Україна була незалежною, і завдяки таким, як ви, вона такою буде”.
Сестра Дмитра Максимова Уляна Санникова, яка й сама два роки займалася дзюдо, поділилася спогадами про брата: “Він був майстром спорту із дзюдо. Одного разу привіз із Дефлімпійських ігор срібло та бронзу. Сказав тренеру: “Обов'язково привезу й віддам вам золоту медаль!” Коли пішов на Майдан і загинув, тренер тоді зрозумів, що ось вона, його справжня золота медаль на все життя. Хочу сказати “дякую” тим, хто організовує такі заходи, бо, поки буде пам'ять про мого брата, він буде жити!”
Висока захворюваність на грип внесла свої корективи у проведення заходу.
“Цього року дітей бачимо трохи менше, бо на карантин позакривалися школи як у Генічеському районі, так і в Запорізькій області, – зазначає голова Щасливцівської сільської ради Віктор Плохушко. – До нас завітали діти із Запоріжчини, також із Каховки. Захід проходить на достатньо високому рівні, ми вважаємо, що ці заходи будуть проводитися в наступні роки. Дуже приємно, що в нас у Щасливцевому на Арабатській стрілці проходить цей захід, – я вважаю, це перш за все пам'ять, історія, виховання нашої молоді, наших дітей, що дуже важливо”.
Після традиційних побажань “Нехай переможе найсильніший” головний суддя та тренер клубу дзюдо "Арабат” Дамір Шаймарданов оголосив правила та заборонені прийоми, й турнір розпочався. Учасники – діти від 7 до 14 років, поділені за ваговими категоріями. Кожен поєдинок тривав близько хвилини.
Однак, попри зусилля організаторів заходу та тренерів стосовно патріотичного виховання, у розмовах після турніру не всі діти можуть відповісти на запитання, хто такий Дмитро Максимов.
Цьогоріч дівчата, можна сказати, зазнали дискримінації у праві на участь у турнірі. За словами однієї з організаторок, Лариси Шаймарданової, таким було побажання тренерів, мовляв, хлопці матимуть психологічну травму, якщо програють дівчатам.
“Ми такий погляд не поділяємо”, – наголосила пані Лариса. Єдина дівчина, на участі якої наполягли Шаймарданови, – п’ятикласниця Віталіна Сердюк. Віталіна не має суперниць у своїй ваговій категорії, тож може боротися лише з хлопцями. Дівчина посіла друге місце, проте була вкрай засмучена: “Незадоволена собою – виборола друге місце, але програла бій за перше!”
Віталіна займається дзюдо вже чотири роки, любить цей вид спорту за можливість їздити, брати участь у турнірах і вигравати нагороди. “За фахом хочу стати тренером, а взагалі хочу бути чемпіонкою світу із дзюдо”, – признається вона.
Родина Віталіни – переселенці з Донбасу. Про них розповідають, що вони активно беруть участь у житті селища, їх поважають нові односельці. Дівчинка ж є відмінницею та шкільною активісткою.
Те, як виступила на турнірі Віталіна Сердюк, зацікавило багатьох – дівчина отримала приз глядацьких симпатій, із нею підходили фотографуватися. Не лишилася байдужою й Уляна Санникова: “Найяскравіше враження – як дівчина боролася з хлопцем на турнірі! Казала, що ніколи не буде з хлопцями боротися, і їй розповіли, що треба з ними боротися, бо дівчата… сильніші! Просто треба знайти підхід правильний”.
Загалом переможці ще не звикли до успіху та камер. Соромляться, довго мовчать і всміхаються, а на запитання відповідають дещо шаблонно, іноді – за підказками пошепки дорослих. “Щоб боротися, щоб захищати себе та друзів” – майже однаково пояснюють свою зацікавленість дзюдо Адем, Ідріс, Іван і Мурат, які посіли перші місця.
Про Дмитра Максимова найбільше зміг розповісти Адем: “Це людина, яка теж займалася спортом, дзюдо, вона померла на Майдані через те, що стояла за нашу країну”.
Як було зазначено вище, турнір відбувається вже всьоме, однак лише вдруге – в селі Щасливцеве. Перші роки місцем його проведення було сусіднє селище Стрілкове. Тамтешній голова не поділяв проукраїнських поглядів організаторів, а в Щасливцевому вони одержали стовідсоткову підтримку.
Художній керівник Щасливцівського сільського будинку культури Сусанна Сейтвелієва сказала: "Турнір щороку особливий, дедалі більше та більше дітей хочуть брати участь саме в цьому турнірі, тому що його присвячено знаменній даті. Ці діти на той момент (подій на Майдані. – Ред.) були ще зовсім маленькі, першокласники, другокласники, деякі з них сьогодні вперше беруть участь у такому змаганні. Знаковим воно стало для мене, тому що в мене є також знайомі, які були на той час на Майдані, які розповідали про свої враження. Зараз ми бачимо той результат, що діти приїжджають сюди, вони знають про це, і ми робимо все для того, щоб вони про цю дату мали не тільки таке враження, як біль та втрата, а й таке враження, як бій, бій за країну та бій за своє місце в цьому світі”.
Прикметно, що місце проведення турніру межує з тимчасово окупованим Кримом. Уночі добре видно вогні з того боку. Того ж і наступного дня у селах відзначали Масницю, символічно спалюючи опудало Зими. Окрім традиційних млинців, у Щасливцевому також частували пловом – далася взнаки присутність кримськотатарської громади, яка привнесла свої традиції у свято. І цей факт посилював відчуття прикордоння – між вільною Україною та її захопленими землями, між зимою й весною, між поколіннями й етносами... Хочеться вірити, що КПП на в’їзді на півострів буде знищено через непотрібність, – як опудало зими. Маленькі дзюдоїсти з Арабатської стрілки дають нам надію на це.
Текст і фото Олени Максименко