21 липня у Києві на Байковому кладовищі попрощалися з Іваном-В’ячеславом Сергієнком, одним із співзасновників Мистецької сотні, сценаристом, кінорежисером, поетом, математиком.
Він був непересічною особистістю. Закінчивши Віденську кіноакадемію, маючи гарну професію та добрий заробіток в Австрії, повернувся до України, бо зрозумів, що “є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок... та кращий урожай не жде мене ніде…”. Ці рядки з поезії Василя Симоненка він процитував на сцені Євромайдану в листопаді 2013 року. Підбадьорював присутніх там і закликав бути готовими навіть до кривавого сценарію. Згадав і про своє перше затримання в 17 років через протест проти замовчування наслідків Чорнобильської катастрофи. Далі будуть інші протести й затримання за право на правду та справедливість.
У 2018 році Іван-В'ячеслав разом із художницею Катериною Ткаченко передали до колекції Музею Майдану 21 полотно на тему Небесної Сотні та подій Революції Гідності. Ці роботи створили художники з різних міст України, які в березні 2014 року з’їхалися на пленер “На барикадах”, присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. Кураторкою пленеру була Катерина Ткаченко. Після подій на Майдані мисткиня вирішила перевезти картини до Івана, адже він жив у центрі міста й це було зручно. Нині всі полотна зберігаються у фондах нашого музею.
"За часів Майдану відчувалася потреба кожному робити своє, тож і мистецтво мало служити Україні. Збиралися в Українському домі на першому поверсі. Туди ж Іван і свої фільми приносив, робив покази. Звідти й ішли на Майдан, коли почався наступ беркутівців. Івана було поранено, але за певний час він повернувся на Майдан. Пам'ятаю, як у вечір наступу я намагалася йому додзвонитися та хвилювалася, що не відповідає. Іван мало думав про себе, горів Україною, намагався допомогти кожному, хто його допомоги потребував. Запрошував додому учасників Мистецької сотні, пам'ятаю, як пили чай та мріяли про майбутні зміни. А по Майдану, коли я жалілася, що змін мало, надихав тим, що основні вимоги Майдану було виконано (Янукович утік, безвіз отримали, напрям на Європу обрано), а інше – треба виборювати щоденним прикладом. Іван був підтримкою для багатьох. Здавалося, так буде завжди... Може, він зараз там, в Небесній Сотні, міркує, як допомогти нам, земним, у нашому повсякденні", – згадує про Івана Катерина Ткаченко.
Сергієнко був співзасновником і режисером Міжнародного фестивалю патріотичної пісні в Україні “Рутенія”. Його пісні назавжди залишаться в репертуарі цього фестивалю. Стрічка “Перекотиполе” стала його дебютом у жанрі ігрового кіно. Її присвячено українській національній трагедії ХХ століття – Чорнобильській катастрофі.
Для австрійського телебачення Іван створив понад три сотні науково-просвітницьких мініфільмів. Він – співавтор та співрежисер документального фільму “Музей неминучості”.
Мріяв, писав, відчував, боровся, любив...
Висловлюємо співчуття рідним і близьким.
Світла пам’ять!
Кінорежисер Іван Сергієнко на Євромайдані. Листопад 2013 року
Іван Сергієнко у проєкті "Майдан. Живий" від "UA: Перший"